Програма обласного науково-методичного проєкту

«Педагогічні стратегії розвитку самоефективної особистості в освітньому просторі Нової української школи» 2020 р. – 2023 р.

       Актуальність проблеми. Двадцяті роки ХХІ ст. позначилися суттєвими викликами як у глобальному, так і у національному вимірі. Наростання економічної та екологічної криз, дефіцит природних ресурсів, демографічний дисбаланс, поширення ризиків для здоров’я, зростання соціальної нерівності, безробіття, фінансової нестабільності та злочинності, глобальна криза культури, пов’язана з утвердженням примітивних стандартів споживацького суспільства, деформація системи цінностей, негативно вплинули на світогляд та емоційний стан людей, спровокували стреси, депресії, відчуття безсилля  та невпевненості у майбутньому. Пандемія коронавірусу виявила, що значна кількість населення не може адаптуватися до нових реалій, відчуває брак особистісних ресурсів, не має розвинутих навичок саморегуляції, самопідтримки та самоконтролю. Саме тому у системі сучасної освіти на перший план виходить проблема становлення та розвитку самоефективної особистості,  здатної  власними силами, без сторонньої допомоги досягати поставлених цілей з найменшими затратами часу і ресурсів,  бути успішною у різних видах діяльності: навчальній, професійній, спортивній, здоров’язберігаючий, соціально значимій тощо. 

Теоретичні аспекти самоефективності. Проблема розвитку самоефективності людини є актуальною для сучасної філософської та психолого-педагогічної науки. Цей феномен знайшов відображення у дослідженнях як вітчизняних, так і закордонних вчених: А. Бандури, О. О. Богатирьової, І. В. Брунової-Калісецької, Т. Брайан, Н. Є. Водоп’янової, М. І. Гайдар, Т. О. Гальцевої, Т. О. Гордєєвої,        

В. Г. Зазикіна, Д. Зіглера, Дж. Капрара, Т. І. Кремешної, Р. Л. Кричевського,         

Д. Маддукса, Д. Майєрса, М. Г. Остроушко, Д. Сервона, Р. Фреджера,         Д. О. Шапошник-Доменської, Р. Шварцера, М. Шеєра та ін. Самоефективність розглядається дослідниками як складний конструкт самосвідомості, що визначає сформоване судження індивіда про власну здатність самостійно, активно і продуктивно здійснювати діяльність та досягати особистісно-значущого результату. Самоефективність визначає вміння підвищувати резервні можливості психіки,  спрямовані на саморозвиток людини упродовж її життя. Вона є важливою характеристикою Я-концепції особистості, стимулює її потребу у самовдосконаленні, прагненні до успіху у різних сферах життєдіяльності та є психологічною умовою ефективного засвоєння нових практик. Важливими умовами розгортання самоефективності особистості у шкільному віці є прагнення до саморозвитку, формування мотивації успіху, саморегуляції емоційного стану, рефлексивних та прогностичних здібностей. 

Самоефективність стимулює активність людини у різних сферах життєдіяльності, управлінні поведінкою, прийнятті обґрунтованих рішень тощо. Основними компонентами самоефективності  є особистісний, ціннісно-цільовий, мотиваційно-емоційний, рефлексивно-оціночний, прогностичний та  компонент прагнення до самовдосконалення.

Особистісний компонент самоефективності ґрунтується на суб’єктивних уявленнях про себе, елементах власного досвіду, потенціалах та ресурсах (яким я є). Психологічні бар’єри, ірраціональні судження, відчуття страху та невпевненість  негативно впливають на рівень самоефективності та провокують зниження самооцінки дитини.

Ціннісно-цільовий компонент характеризує цінності, життєві смисли, плани, цілі (яким я хочу бути). Зрозумілі, значущі для дитини цілі активізують внутрішні та зовнішні ресурси, сприяють готовності до розвитку.

Мотиваційно-емоційний компонент самоефективності включає мотиви і емоції, навички емоційної саморегуляції, ідентифікації з успішними соціальними моделями. Саморегуляція посилює власну активність і самостійність та сприяє розвитку  стресостійкості та життєвої міцності людини.

 Рефлексивно-оціночний компонент складається з аналізу та оцінки власного досвіду, реальності визначених цілей, можливостей досягнення успіху, саморозвитку та самовдосконалення.

Прогностичний компонент дає змогу прогнозувати результати власних дій, попереджувати їх негативні наслідки, ідентифікувати себе як людину, що ефективно і успішно досягає визначеної мети. Проноз майбутнього успіху або неуспіху впливає на емоційний стан та результативність запланованої діяльності.

Прагнення до самовдосконалення – це компонент, що визначає спрямованість на власні зміни (що я хочу змінити у собі) через активізацію мислення, волі, почуттів задля досягнення визначених цілей.

Самоефективність у навчальній діяльності характеризується:

• вмінням вільно орієнтуватися в інформаційному і освітньому просторі; 
• вмінням використовувати зовнішні і внутрішні ресурси для рішення навчальних задач;
• сприйняттям навчання і освіти як важливих життєвих цінностей,  що сприяють самореалізації особистості; 
• прагненням до нормального (адаптивного) перфекціонізму у системі життєвих смислів; 
• високим рівнем розвитку компетентностей у вирішенні навчальних задач;  
• здатністю до самостійної постановки нового класу задач;  
• розумінням  задач власного розвитку; 
• здатністю до ефективної самоорганізації і самоуправління власною освітньою траєкторією; 
• здатністю до мотивації власної діяльності, самопідтримки;  
• позитивною самооцінкою та ставленням до себе; – готовністю навчатися впродовж життя.

Самоефективність є важливим регулятором розвитку та  самовдосконалення людини, її результативності як у навчанні, так і в інших сферах життєдіяльності.

Слід також враховувати, що процес навчання пов’язаний з певним спектром емоційних переживань: задоволення чи тривожності, радості або розчарування, здивування чи страху. Емоції, що супроводжують процес навчання, не тільки суб’єктивно забарвлюють його, але і виступають регулятором  ефективності.  Цей феномен зафіксований у численних дослідженнях (О. М. Коробов, Е. Л. Носенко,         В. Л.  Поплужний, Ф. Пажерас, О. К. Тихомиров, Ю. М. Швалб та ін.). Емоції активізують мислення та виконують евристичну та регулюючу функції.  Відтак, учень, переконаний у здатності досягти успіху, позитивно налаштований, незалежно від труднощів, що виникли, здатний працювати більш ефективно. Саме тому важливим завданням для педагога є розвинути в учнів навички емоційної самопідтримки, що може стати головним джерелом підвищення навчальної самоефективності. Особливої актуальності самопідтримка набуває в умовах дистанційного навчання,  коли учень певний час працює самостійно і не завжди  може отримати відповідну підтримку педагога.

Неприйняття особистістю цілей навчання та власного розвитку, низький рівень мотивації, відсутність навичок емоційної саморегуляції та дієвої емпатії створюють проблеми для самореалізації особистості та її взаємодії із соціумом.

На кожному віковому етапі процес розгортання самоефективності має свої особливості, які важливо враховувати у роботі з дітьми.

По завершенню шкільного навчання випускник має стати гармонійною особистістю, життєстійкою, самодостатньою та самоефективною, щоб реалізувати власні можливості та відчувати себе щасливою людиною.

Важливим чинником розвитку самоефективності у шкільному віці є застосування у навчально-виховному процесі відповідних освітніх стратегій, визначення, обґрунтування та реалізація яких складає основу нашого проєкту.

Аналіз наукової літератури,  періодичних видань, досвіду практичної діяльності дозволяє попередньо визначити наступні:

1. Інтеграція змісту, форм, методів та прийомів  навчальної діяльності, що відповідають вимогам компетентнісного підходу та основним положенням концепції Нової української школи.
2. Запровадження гнучкої системи організації навчального процесу, поєднання традиційної  дистанційної та змішаної форм, що дозволяє оперативно реагувати на сучасні виклики (епідемії, карантини, хвороби окремих учнів, непередбачувані ситуації тощо).
3. Формування в учнів навичок самостійної роботи через використання механізмів самомотивації, самопідтримки та саморегуляції  емоційного стану. 
4. Забезпечення продуктивної взаємодії педагога з учнями в умовах штучно створеного комунікативного простору, що передбачає ситуацію, спрямовану на досягнення запланованих цілей навчання.
5. Використання підтримуючого контролю та оцінювання знань (змістовне, рефлексивне, тестове, рейтингове, колективне, взаємооцінювання та самооцінювання).
6. Розвиток соціально-емоційного інтелекту, дієвої емпатії як умови виховання моральності та навичок комунікації.
7. Педагогізація освітнього середовища, взаємодія з батьками учнів в умовах кризи, карантину тощо.
8. Методична допомога педагогам в оволодінні технологіями навчальної діяльності, що відповідають різним формам організації освітнього процесу (зокрема, в умовах дистанційного навчання).
9. Підтримка та розвиток здоров’язберігаючого освітнього середовища навчального закладу (санітарний режим, позитивний мікроклімат, попередження булінгу).

Мета проєкту: координація діяльності закладів освіти регіону, залучення педагогів до наукового пошуку, вдосконалення форм, методів та технологій навчання на основі компетентнісного підходу, психологізація та педагогізація освітнього простору з метою розвитку самоефективності як головної умови самореалізації сучасної людини.

Основні завдання проєкту: 

1. Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури з проблеми, визначення освітніх стратегій розвитку самоефективності особистості в умовах нових форм організації навчально-виховного процесу (традиційної, дистанційної, змішаної). 
2. Відбір пакету методів та методик діагностики  рівня розвитку основних компонентів, що характеризують самоефективність учнів різних вікових груп, розробка програм педагогічного моніторингу.
3. Створення «банку інформації»  відповідно до теми та завдань проєкту.
4. Накопичення, популяризація та впровадження досвіду роботи педагогів в умовах утвердження нових форм організації навчального процесу, зокрема, дистанційної, індивідуальної, змішаної.
5. Підготовка педагогів області до запровадження основних ідей проєкту через дистанційні курси, тренінги, семінари, конференції, самоосвіту.
6. Підготовка публікацій у педагогічній пресі, електронних виданнях, створення можливостей для особистісного та професійного зростання педагогічних працівників   у процесі роботи над проєктом.

            У процесі розробки проєкту було висунуто припущення, що розвиток самоефективності учнів у системі навчально-виховної діяльності освітнього закладу може відбуватися за умов:

1. Орієнтації педагогів на формування самоефективності учнів через психологічні механізми рефлексії, самомотивації, самопідтримки, емоційної саморегуляції.
2. Використання гнучких моделей організації навчального процесу, врахування позитивних можливостей традиційної, дистанційної, індивідуальної та змішаної форм для формування самоефективності на різних вікових етапах розвитку дитини.
3. Визначення чітких критеріїв та показників рівня розвитку самоефективності учнів різного віку, запровадження педагогічного моніторингу.
4. Використання раціонального комплексу форм, методів та технологій навчальної діяльності на принципах компетентнісного підходу з урахуванням епідеміологічної ситуації у регіоні.
5. Впровадження методів  підтримуючого контролю та оцінювання знань з метою формування навичок рефлексії та розвитку мотивації до навчання та самореалізації.
6. Забезпечення психолого-педагогічного супроводу учнів з урахуванням нових реалій життя суспільства (кризи, епідемії, хвороби, надзвичайні ситуації тощо), орієнтація на розвиток життєстійкості, дієвої емпатії, як основи соціально-емоційного інтелекту.
7. Педагогізації освітнього простору навчального закладу, посилення взаємодії з батьками учнів, надання їм необхідної допомоги через сайти, інформаційні платформи, групи тощо.
8. Актуалізацію підготовки учнів до свідомого вибору власної освітньої траєкторії,  життєвих перспектив та  майбутньої професії.
9. Аналізу, узагальнення та впровадження педагогічного досвіду щодо розвитку основних компонентів самоефективності учнів, накопиченого у процесі роботи над проєктом.

Учасники проєкту: кафедри, відділи, лабораторії ДАНО, методичні служби регіону, освітні заклади різних рівнів.

Рівні участі у проєкті:

1. Науково-теоретичний  - кафедри ДАНО, наукові установи України, залучені  для консультацій та розробки  науково-методичних матеріалів.
2. Експериментальний  -  заклади освіти, що проводять науково-експериментальну роботу та апробацію нових навчальних матеріалів та технологій.
3. Загальний  -  освітні заклади усіх типів та рівнів.

Методи дослідження. Науковий аналіз філософської та психолого-педагогічної  літератури, спостереження, анкетування, опитування, тестування, аналіз педагогічного досвіду колективів навчальних закладів та окремих педагогів.

Наукова значимість проєкту виявляється у розробці критеріїв рівня розвитку самоефективності учнів різного віку, визначення педагогічних стратегій формування даного конструкту самосвідомості, науковому обґрунтуванні шляхів реалізації зазначеної проблеми, забезпеченні експертизи отриманих результатів

Практична значимість проєкту пов’язана з можливістю залучення широкого кола педагогічних працівників до впровадження ідей проєкту та накопичення досвіду використання сучасних форм і методів організації навчально-виховного процесу в умовах нових освітніх реалій. У процесі роботи над проєктом планується розробка рекомендацій з проблеми формування мотивації до саморозвитку та  підвищення рівня самоефективності  учасників педагогічного процесу.  

Етапи роботи над проблемою.

Концептуально-діагностичний (2020-2021 навчальний рік).

Конкретизація завдань проєкту на рівні регіонів та окремих педагогічних колективів, планування роботи семінарів, педрад творчих груп (додатки 1, 2), створення «банку інформації» з питань розвитку самоефективності учнів різного віку, визначення показників для системного відстеження, діагностика рівня готовності педагогічних колективів до роботи у проєкті, організація психолого-педагогічних семінарів, вебінарів, творчих груп у звичайному та дистанційному режимах.  Наукове обґрунтування моделі освітнього закладу з гнучкою організацією навчального процесу (традиційне, дистанційне, змішане навчання), розробка відповідних проєктів на  рівні конкретних освітніх установ, координація діяльності методичних служб різних рівнів в забезпеченні умов для підвищення творчої активності педагогічних кадрів. Розробка та апробація системи діяльності освітнього закладу, конкретного педагога,  спрямованої на розвиток компетентнісного потенціалу особистості, масове запровадження педагогічних технологій, що відповідають сучасним вимогам, накопичення досвіду управління інноваційними процесами у нових реаліях освітньої діяльності. 

Практичний (системний) (2021-2022 навчальний рік). Аналіз визначених напрямків роботи, педагогічного досвіду, обґрунтування основних ідей для широкого запровадження, аналіз матеріалів діагностики рівня розвитку основних компонентів самоефективності учнів та їх навчальних досягнень. Організація огляду-конкурсу «Дистанційна освіта Дніпропетровщини». Узагальнення та експертна оцінка накопиченого педагогічного досвіду (при визначенні ефективності досвіду доцільно використовувати  науково обґрунтовані критерії: актуальність, відповідність сучасним викликам і завданням проєкту, оригінальність, новизна, стабільність, збалансованість і комплексність результатів, раціональність витрат часу, зусиль, засобів, що відповідність реальним можливостям основної маси вчителів і матеріально-технічної  бази навчальних закладів). 

Підсумковий (2022 – 2023 навчальний рік) Узагальнення перспективного педагогічного досвіду роботи з розвитку основних компонентів самоефективності учнів різного віку, підведення підсумків огляду-конкурсу «Дистанційна освіта Дніпропетровщини», розробка електронних дидактичних матеріалів з окремих предметів, різних видів публікацій, науковий аналіз даних моніторингу, підготовка підсумкових  наукових конференцій, обмін досвідом між регіонами області.

Очікувані позитивні результати 

На рівні регіональної системи освіти: активізація творчої активності педагогічних кадрів, підвищення рівня психолого-педагогічної культури та фахової майстерності педагогів, запровадження комплексу навчально-виховних технологій, спрямованих на розвиток самоефективності учнів, забезпечення якості освіти та виховання в умовах соціальної кризи та пандемії, реалізація нових підходів до психологічного супроводу учнів та підтримки їх родин, накопичення практичних матеріалів для організації дистанційного та індивідуального навчання, задоволення освітніх потреб учасників навчально-виховного процесу через використання можливостей спілкування у штучно створеному інформаційному просторі.

На рівні особистості фахівця. Усвідомлення пріоритетів та ціннісних орієнтацій сучасної освіти, зростання рівня професійної компетентності та самоефективності, комплексне впровадження інноваційних педагогічних технологій розвитку особистості учнів,  зростання прагнення до самовдосконалення, самоосвіти та самореалізації, включення педагогів регіону у систему науково-дослідної роботи, накопичення досвіду використання різних форм організації навчального процесу, який може бути запровадженим у масову практику.

На рівні особистості учня.   Підвищення рівня самоефективності, формування практичних навичок рефлексії, самомотивації, самопідтримки, самоконтролю, дієвої емпатії, прагнення до самовдосконалення  учнів різного віку, розширення простору для задоволення індивідуальних освітніх потреб та організації різноманітних видів самостійної роботи, зміцнення психічного здоров’я дітей та життєстійкості, попередження стресів і фрустрацій.

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Визначення  та наукове обґрунтування показників основних  компонентів самоефективності (на основі аналізу філософської, психолого-педагогічної літератури, практичного досвіду педагогів області), дослідження можливостей їх розвитку у учнів різного віку. 
2. Розробка тематики  психолого-педагогічних семінарів, творчих груп з проблем запровадження концепції Нової української школи та педагогічних стратегій розвитку самоефективності учнів.
3. Підготовка спецкурсу для слухачів курсів підвищення кваліфікації  «Розвиток самоефективності учнів – пріоритетне завдання сучасної школи» та дистанційного семінару-тренінгу з питань реалізації проєкту.
4. Видання збірки теоретичних матеріалів з питань впровадження основних ідей і  пріоритетів проєкту.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Організація роботи психолого-педагогічних семінарів з проблеми на базі ДАНО, закладів освіти з використанням дистанційних форм взаємодії учасників.
2. Включення у план курсової підготовки  лекцій, спецкурсів та тренінгів  відповідної тематики.
3. Розробка рекомендацій щодо організації роботи над проєктом на кожному з етапів.
4. Розробка       критеріїв    огляду-конкурсу «Дистанційна      освіта Дніпропетровщини».
5. Організація  огляду-конкурсу,  визначення та нагородження переможців.
6. Проведення науково-практичних конференцій, проблемних семінарів, педагогічних читань з проблем розвитку самоефективності учасників педагогічного процесу.
7. Вивчення та узагальнення досвіду роботи над проєктом, створення картотеки матеріалів: онлайн-уроків, творчих завдань, проєктів, презентацій тощо.

Діагностичне забезпечення

1. Розробка програми комплексного моніторингу рівня розвитку самоефективності учнів різного віку.
2. Запровадження загального моніторингу результативності науковометодичного проєкту «Педагогічні стратегії розвитку самоефективної особистості в освітньому просторі Нової української школи», розробка програм розвиваючої та корекційної  роботи з учнями в умовах різних форм навчання (традиційної, дистанційної, індивідуальної).
3. Діагностика  розвитку основних компонентів самоефективності учнів різних вікових груп на основі визначених показників системного дослідження з використанням комплексу надійних валідних методик, що відповідають нормативним вимогам,  порівняння узагальнених даних  на кожному з етапів реалізації проєкту.
4. Щорічна діагностика динаміки розвитку  професійної компетентності педагогічних працівників і колективів в умовах  роботи над проєктом.

Видавнича діяльність

1. Висвітлення питань роботи над проєктом  на сайті ДАНО, в обласних електронних виданнях, на сайтах відділів освіти та конкретних освітніх закладів.
2. Підготовка науково-методичних матеріалів для фахових педагогічних видань: статей, рекомендацій, огляду накопиченого досвіду.
3. Підготовка електронної збірки рекомендацій  для педагогів та батьків з питань розвитку самоефективності учнів.

Ефективна діяльність педагога  в закладі  вимагає особливої уваги до пошуку внутрішніх ресурсів, активізація яких призведе до підвищення успішності та продуктивності праці. Для розвитку та продуктивної роботи їй потрібні високоефективні фахівці, які здатні вірно оцінювати результати своєї діяльності та власні можливості. Суб’єктивне ставлення до результатів власної діяльності згідно з оцінкою своїх можливостей визначається поняттям «самоефективність особистості». Під самоефективністю розуміємо інтегративне багатовимірне утворення, поєднання соціальних уявлень про власні можливості, впевненість людини у тому, що у конкретній ситуації вона здатна проявити свою компетентність та досягнуть успіху. Автором поняття «самоефективність» вважають А. Бандуру, який не виділяє окремі її види , але підкреслює, що вона має ситуаційно- специфічний характер, тому не має сенсу вважати її узагальненою рисою . Особистісна самоефективність співробітника закладу дошкільної освіти передбачає усвідомлення наявності у себе професійно-значущих якостей, які, як він вважає, будуть затребувані при виконанні професійних функцій, забезпечать вирішення завдань та впевненість у своїй здатності актуалізувати їх як засіб у роботі. Фахівець повинен мати впевненість, що він зможе правильно скористатися ними як професійним інструментом. Саме наявність особистісної самоефективності створює у співробітників психологічну готовність до самостійної діяльності та дозволяє виконувати свої функції та обов’язки, що визначаються структурою такої діяльності. На думкуфахівців, особистісна самоефективність нібито добудовує систему професійно-значущих якостей до логічного завершення, та є тим психологічним суб’єктним утворенням, яке забезпечує реалізацію професійно-значущих якостей у трудовій діяльності . Дослідження самоефективності виявили суттєві взаємозв’язки між самоефективністю та мотиваційними процесами, емоційним збудженням, а також психологічним благополуччям . Було встановлено, що самоефективність впливає на постановку мети, на вибір складності завдання, на наполегливість у виконанні завдання, на емоційні реакції. Загальна самоефективність дозволяє долати різні стресові ситуації. Якщо підвищувати рівень самоефективності співробітників організації, можливо активізувати прийнятні форми поведінки та позитивне ставлення до професійної діяльності. Трудова діяльність фахівців є пріоритетною сферою для реалізації свого потенціалу, досягнення значущих результатів та самоствердження. Досягнення в роботі суттєвих результатів сприяє підвищенню самооцінки та усвідомленню значущості своєї праці та є психологічною детермінантою задоволеності співробітниками умовами та змістом праці, та, відповідно, підвищує її продуктивніст

Прийом "Невтручання" — максимальне надання самостійності у вирішенні проблеми

Прийом "Анонсування" — спершу треба обговорити з дитиною, що  потрібно буде зробити, провести мовби репетицію майбутньої події. "Невпевненим" така попе­редня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть упевненість у своїх власних силах.

Сенс прийому "Емоційне заохочення", «Емоційне прогладжування»  у тому, щоб вселити в дитину віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зро­зуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті для нього.

Прийом "Сходи до успіху" або «Стань у стрій» — крок за кроком підніма­тися разом з дитиною сходинками знань. Треба допомогти дитины  пересилити свою невдачу, знайти її причину, переорієнтувати його з песимістич­ної оцінки подій на оптимістичну.

Прийом "Стеж за нами" («Пливи за нами»)  використовується для дітей з інтелектуальною занехаяністю, з лінощами дум­ки. Сенс його полягає в тому, щоб дати можливість учню відчути радість визнання в собі інтелектуальних сил.

"Емоційний сплеск" — це спроба дати емоційний заряд упевненості в тяжку для дитини хвилину, нагадавши йому про його великі інтелектуальні можли­вості, звільнити від психологічної затисненості енергію, думку, знання.

Прийом "Обмін ролями" дає  можливість проявити себе, наприклад, у ролі вихователя, показує дітям, що вони здатні робити набагато більше, ніж від них очікують.

"Створення ситуації змагань" — завдання педа­гога — виявлення гідного "суперника" й утримання си­туації інтелектуально-творчого змагання під педа­гогічним контролем.

"Вибір адекватних стимулів" — стимул для ро­боти повинен бути привабливим, а при втраті своєї актуальності змінюватись.

 "Допомога друга" — це вчасна допомога як з бо­ку педагога, так і з боку інших дітей, що підтримує прагнен­ня дитини стати на ноги, уселяє в неї впевненість у власні сили, у спроможність здолати труднощі.

Прийом "Навмисна помилка" активізує увагу. Його рекомендується використовувати під час пе­ревірки знань.

Прийом «Лінія обрію». Один раз відкривши для себе смак пошуку, занурення в світ невідомого, вихованець може потім постійно прагнути до пошуку, незважаючи на труднощі, невдачі. У нього буде формуватися шанобливе відношення до можливостей людського розум.

         Самоефективність – віра в ефективність власних дій в різних життєвих ситуаціях та очікування успіху від їх реалізації. 

Самоефективність – віра у власну здатність впоратися з діяльністю, спрямованою на досягнення певного результату. 

Самоефективність – переконання людини в тому, що вона може управляти своєю поведінкою.

Відчуття самоефективності впливає на те, наскільки компетентною почуває себе людина під час якоїсь діяльності. Люди, які усвідомлюють самоефективність, докладають більше зусиль для виконання складних видів діяльності, ніж ті, які сумніваються у власних можливостях. Ті, які вважають себе нездатними досягти успіху, більш схильні до уявлення невдалого сценарію і зосереджуються на тому, що все буде погано. Впевненість у неспроможності досягти успіху послаблює мотивацію і перешкоджає вибудовувати ефективну поведінку.

Які чинники впливають на самоефективність?

Педагогічна діяльність пов’язана з постійним процесом оновлення знань і професійних компетенцій. Сучасні тенденції, що спостерігаються у суспільстві і освіті, вимагають від педагога уміння швидко та ефективно навчатися, перевчатися, нарощувати та відновлювати знання і компетентності.

Серед цих тенденцій виділяють:

а) євроінтеграційні процеси, що привели до реформування освітньої системи і підвищення вимог до рівня освіченості педагога, відповідності його професійної підготовки до європейських стандартів;

б) комп’ютеризація освітнього процесу, що викликає необхідність оволодіння інформаційною культурою, вміння ефективного використання інформаційно-комунікативних технологій та медіа ресурсів;

в) впровадження інноваційних технологій в освітній процес, що вимагає від учителя психологічної готовності до нововведень в системі освіти, вміння ефективного освоєння освітніх технологій і застосування їх у практичній діяльності.

Які риси характеру притаманні самоефективній людині?

Питання розвитку професійної самоефективності педагога розглядали численні зарубіжні і вітчизняні дослідники. Експериментально доведено:

• щоб допомогти дітям бути ефективними у своєму житті, педагог сам має бути самоефективним;
• самоефективність педагога впливає на вибір методів навчання, емоційне благополуччя дітей, пізнавальну мотивацію, академічну успішність;
• суттєвими характеристиками високо самоефективних педагогів у професійній діяльності є відкритість до критичних зауважень, професійна допитливість, дитино-центризм у виборі методів і технологій навчання;
• для педагогів з високим рівнем самоефективності властиві переконання у тому, що не існує ситуацій, які не мають розв’язання;
• для них характерна достатньо швидка особистісна реабілітація після професійних помилок та невдач;
• високий рівень самоефективності допомагає педагогам впоратися з професійним стресом.

               За визначенням багатьох дослідників, професійна рефлексія – це співвіднесення себе, можливостей свого «Я» з тим, що вимагає обрана професія. Вона являє собою здатність до самонавчання, аналіз причинно-наслідкових зв’язків, сумнівів, реалізації ціннісних орієнтацій, роботі над собою та професійного.

           Професійна рефлексія педагога здійснюється за допомогою типових для усіх видів рефлексії дій:

• висловлення припущення про наявність у себе визначених якостей, мотивів, правильних і помилкових дій ("можливо", "може бути", "по-моєму", "варто припустити") чи про те, що можуть думати про них інші;
• сумніву ("сумніваюся", "не упевнена");
• запитання самому собі («Що відбувається? В чому полягає моя роль? Що я роблю і для чого?»);
• установки на зміну поведінки і стосунків із студентами ("Треба бути вимогливішим") та ін.

         Рефлексія як механізм професійного самовдосконалення та саморозвитку виявляється в здатності педагога займати аналітичну позицію по відношенню до себе і професійної діяльності. Саме рефлексія дає педагогу змогу не тільки зрозуміти межі власного професійного досвіду, але й визначити його цінність для себе та педагогічної спільноти.

Можна виділити два прояви професійної рефлексії. Перший – це зовнішня рефлексія педагогом своєї професійної діяльності або власне професійне життя, за межі якого він не виходить. Другий – внутрішня рефлексія, тобто вихід за межі "буттєвої" свідомості, що включає не тільки новий свідомий професійний досвід, але і ціннісне осмислення своєї професійної діяльності. Якраз вихід на другий рівень професійної свідомості – внутрішню рефлексію – і відрізняє діяльність педагога, який розвивається, від того, який не розвивається.

       Виділяються рівні рефлексії або ранги рефлексивних позицій педагога в системі професійної діяльності :

• Нульовий або репродуктивний ранг рефлексії – педагог може доступно викласти, представити послідовність своїх педагогічних дій. Центральною фігурою педагогічної взаємодії є сам вчитель. Усі труднощі та перешкоди в реалізації професійних завдань він пов’язує із зовнішніми обставинами, не завжди оцінює актуальність і складність педагогічних проблем. На цьому рівні педагог вважає будь-яку педагогічну задачу такою, яку легко розв’язати; оцінює суб’єктивно (подобається – не подобається).
• Перший або аналітичний ранг педагогічної рефлексії – педагог вміє проаналізувати свою педагогічну діяльність відповідно до того алгоритму, який освоїв на теперішній час. При цьому правильно використовує найбільш відомі категорії психолого-педагогііних наук, здійснює цілеспрямоване педагогічне спостереження, дослідницьку роботу, оцінює діяльність за її результатами. Труднощі та перешкоди в реалізації професійних завдань педагог пов’язує з порушенням ним технології роботи.
• Другий або прогностичний ранг педагогічної рефлексії – педагог вміє самостійно вичленувати та сформулювати педагогічну проблему, адекватно оцінити її актуальність і складність; уміє вибрати методику аналізу педагогічного процесу з кількох відомих йому; використовує для аналізу педагогічної й навчальної діяльності загальнонаукові методи, наприклад, системний підхід. На основі проведеного аналізу намічає шляхи, методи та засоби педагогічного впливу. На цьому рівні професійна діяльність асоціюється з образом життя та повною самоактуалізацією особистості. Діяльність педагога має творчий характер, він виступає як автор власної технології організації навчально-виховного процесу. Саме цей рівень педагогічної рефлексії дозволяє виявити особистісний потенціал педагога та забезпечити оптимальні умови для педагогічної творчості. Педагог, який вдало здійснює рефлексивну діяльність виявляється здатним до реалізації інновацій в педагогічній сфері.

Найбільш цінними його якостями виявляються наступні:

 – усвідомлення смислу і цілей освітньої діяльності у контексті актуальних педагогічних ;

 – осмислена, зріла педагогічна позиція;

– уміння по-новому формулювати освітні цілі з предмета, певної методики, досягати і оптимально переосмислювати їх під час навчання;

– здатність вибудовувати цілісну освітню програму, яка враховувала б індивідуальний підхід до дітей, освітні стандарти, нові педагогічні орієнтири;

 – здатність бачити індивідуальні здібності дітей і навчати відповідно до їх особливостей;

 – уміння продуктивно, нестандартно організувати навчання й виховання, тобто забезпечити творення дітьми своїх результатів і, використовуючи інноваційні технології, стимулювати їх розвиток;

– володіння технологіями, формами і методами інноваційного навчання, яке передбачає уміння на основі особистого досвіду і мотивів вихованців бути співтворцем мети їх діяльності, зацікавленим і компетентним консультантом і помічником у співвіднесенні мети з результатом, використанні доступних форм рефлексії та самооцінки;

 – здатність бачити, адекватно оцінювати, стимулювати відкриття та форми культурного самовираження вихованців;

– уміння аналізувати зміни в освітній діяльності, розвитку особистісних якостей вихованців.

     Отже рефлексія є одним із важливих чинників саморозвитку особистості взагалі і професійного розвитку зокрема. Педагогічна рефлексія - це система процесів, що забезпечує аналіз цілей, завдань, способів, прийомів і предметного змісту самої педагогічної діяльності та викликає трансформацію особистісного ставлення до себе та інших учасників педагогічної взаємодії.

За допомогою рефлексії педагог має змогу не тільки зрозуміти межі власного професійного досвіду, але й визначити його цінність для себе та педагогічної спільноти. Педагогічна рефлексія забезпечує пошук нового смислу та формування нових цінностей, що дозволяє педагогу долати професійні деформації, є фактором його професійного розвитку. Пізнаючи себе, педагог піднімається на щабель вище в своєму професійному розвитку, стає мудрішим, наближаючись до «Я» -ідеального.