Десять порад, як уникнути помилок

1. Приймайте дитину такою, якою вона є.
2. Не купуйте дитині надто багато дарунків. Відмова приносить більше користі, бо навчає розрізняти необхідне від надлишку.
3. Показуйте в усьому власний приклад. Вимагайте від дитини лише те, що робите самі.
4. Організовуйте спільні справи: мийте посуд, прибирайте, грайте, обирайте розваги.
5. Не кажіть дитині, що вона гірша за інших.
6. Відповідайте на будь – які запитання дитини чесно й терпляче.
7. Намагайтеся щодня знаходити час, щоб побути разом із дитиною.
8. Кажіть дитині правду завжди, навіть коли вам це не вигідно.
9. Оцінюйте лише вчинки, а не саму дитину. Визнавайте право дитини на помилки.
10. Не соромтеся підкреслювати, що пишаєтеся своєю дитиною.

Пам’ятайте: не буває ідеальних дітей або батьків. Ви вчитеся бути батьками все життя. Головне – намагатися зробити життя дитини щасливим і не зупинятися на досягнутому.

 Поширені батьківські помилки

Гіпопротекція.

Батьки дають дитині підвищену свободу дій і не контролюють її вчинки. Одна з головних ознак гіпопротекції – батьки нічого не знають про свою дитину, де та з ким вона проводить час, чим захоплюється. Вони виконують свої батьківські обов’язки формально й не вкладають у виховання особистого смислу. У результаті дитина змушена шукати необхідні їй цінності й норми поза сім’єю.

Гіперпротекція.

Батьки приділяють дитині підвищену увагу. Вони прагнуть повністю контролювати поведінку дитини, змушують її копіювати власну ціннісно – нормативну систему. Водночас  батьки повністю ігнорують особистість дитини. унаслідок цього в неї знижуються адаптивні здібності , що призводить до конфліктів з однолітками й загальної безпорадності.

Кумир сім’ї.

Батьки прагнуть задовольнити всі потреби дитини, позбавити її будь – яких труднощів. У результаті вона стає егоцентричною, завжди бажає бути в центрі уваги й отримувати все бажане без особливих зусиль. У майбутньому така дитина не зможе впоратися з життєвими труднощами без сторонньої допомоги.

Жорстокі взаємини.

Батьки суворо карають дитину за дрібні провини та неслухняність. Це спричиняє у них страх перед батьками. Такі діти виростають жорстокими людьми й зазвичай розв’язують проблеми за допомогою грубої сили.

Емоційне заперечення.

Батьки сприймають свою дитину як  тягар, і вона постійно це відчуває. Особливо якщо в сім’ї є інша дитина, яка отримує більше уваги. Таке виховання сприяє розвитку підвищеної вразливості, чутливості, образливості та скритності.

Виховання вундеркінда.

Батьки прагнуть дати дитині  якомога ширшу освіту й розвити всі її здібності. Окрім занять у дитячому садку, дитина додатково відвідує заняття з музики чи іноземної мови, спортивну секцію тощо. У такому разі вона втрачає змогу брати участь у дитячих іграх і спілкуватися з однолітками. До того ж завантаженість виснажує нервову систему й підвищує тривожність. А в майбутньому в дитини може виникнути протест проти такого режиму, й вона прагнутиме позбутися  надмірного навантаження, виконуватиме завдання формально.

   Виховання дитини – це складна робота, яку батьки часто виконують інтуїтивно. Вони на власному прикладі навчають дитину жити в цьому світі й водночас самі багато чого вчаться. Тож не дивно, що батьки можуть припускатися помилок. Зокрема, обирати неправильну стратегію виховання.

Для того, щоб виховати самостійною та здатною впоратися з різними життєвими ситуаціями, проаналізуйте свою стратегію виховання.

У гіперактивних дітей — своїх особливості. Батькам потрібно про них знати, аби допомогти сину чи доньці у навчанні.Настає дуже відповідальний і непростий момент у житті дитини — школа. Придбані ранець, зошити, щоденник. А чи готовий сам майбутній першокласник?! Батьки часто панікують: дитині пора сісти за шкільну парту, а вона не може всидіти на місці й кількох хвилин! Такі діти викликають у дорослих роздратування. Малих сварять, не знаючи, що гіперактивність — це медична проблема.

Впізнати гіперактивних дітей легко. Через свою поведінку вони не можуть залишатися непоміченими: ні хвилини не сидять спокійно. Якщо ж вони все таки змушені сидіти, все одно неспокійні, їх руки продовжують шукати собі заняття. Як же допомогти такій дитині?

Перше і головне, запам’ятайте — Ви її єдиний захист. Іноді за особливостями нервової системи важко розгледіти все інше. Але це важливо для Вашої дитини, якій і так дістається більше різких слів, ніж решті дітей. Ви повинні розгледіти в її особистості гарні риси: незлобливість, контактність, щедрість, оптимізм — це все «актив» Вашої дитини.

Гіперактивній дитині необхідна Ваша постійна підтримка. Потрібно глибоко душею прийняти проблему маленької людини і прищепити собі мудрість, доброту, терпіння та розумну суворість.

Якщо в сім’ї росте гіперактивна дитина, не віддавайте її до школи у 6 років. Розпочніть з найкращого варіанту — підготовчих курсів в обраній школі, у тієї самої вчительки, з якою дитина проведе перші шкільні роки.Оптимальна форма навчання для гіперактивних першачків — ігрова. Згодом, коли їхній вік дозволить, потрібно обов’язково відвести їх до будь-якої спортивної секції, яка сподобається дітям і де достатньо руху. Дитині потрібне спілкування, увага, тому різноманітні заходи її стихія: походи, змагання тощо. Не забувайте про постійний контакт з учителем.

Що потрібно дитині, щоб звикнути до занять у школі?

Починати необхідно з режиму дня та відпочинку. Складіть разом розклад дня. Прийом їжі (3 рази на день), сон, виконання домашніх завдань, дозвілля — все повинно відповідати цьому розкладу. Окресліть дитині коло її обов’язків, а їх виконання тримайте під постійним наглядом та контролем. Частіше відзначайте зусилля і успіхи дитини, навіть якщо вони далекі від ідеалу.У домі бажано мати спортивний куточок, де дитина зможе займатися рухливими іграми (канат, драбина, перекладина між дверима, кільця). Також необхідні прогулянки. Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину, тобто створіть її «територію».Готуйтесь до занять раніше, щоб не втратити увагу малюка. Заняття потрібно починати з того, що найбільше вдається дитині або з повторення, щоб у малечі з’явилась впевненість у собі. Закінчити краще чимось простим, щоб дитина залишилась задоволеною своєю роботою.У гіперактивних дітей бувають невдалі дні і навіть окремі години, коли у них нічого не виходить. У такий час навчити їх будь-чому не вдасться, тому не витрачайте свої нервові клітини. Відкладіть заняття до моменту, коли настрій у дитини поліпшиться.Надія на те, що гіперактивна дитина виконає домашнє завдання самостійно — марна. За нею потрібно постійно слідкувати, щоб вона не відволікалась, підбадьорювати. Ні в якому разі не залякувати! Непосидючий учень може опанувати матеріал, запам’ятати вивчене, але через день все забути. Тому такому учневі необхідні повторення, схеми, картинки.

Уваги гіперактивної дитини вистачає ненадовго. Якщо Ви бачите, що учень перекладає олівці, неуважний, то залиште його на 10-15 хвилин, а потім продовжуйте заняття.    І наостанок: очікуйте тільки гарне від своїх дітей і щиро радійте їх успіхам.

      Наразі гостро постає проблема порушення психічного здоров’я дитини через соціально – економічну та екологічну ситуацію, що склалась у країні. Негаразди на роботі, матеріальна скрута, емоційне незадоволення дорослих та інше – все це переноситься на дітей і порушує психологічну рівновагу.

      Стан психологічного здоров’я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність .   

       Виховання психологічно грамотних та здорових дітей, які вміють вивчати самих себе, розвивають свою особистість, піклуються про своє здоров’я та здоров’я оточуючих людей, слід розпочинати якнайшвидше, ще в перші роки життя дитини, коли вплив батьків є найістотнішим. Окрім батьківського виховання, в даному випадку велику допомогу надає дошкільний заклад, одним із завдань якого є створення умов, що гарантують формування та зміцнення здоров’я вихованців

Традиційно компоненти здоров’я поділяють на такі:

— психічне здоров’я,

— соціальне здоров’я,

— фізичне здоров’я.

Деякі науковці також визначають ще один компонент — духовне здоров’я.

Залежно від адаптації в соціальному середовищі виділяють три рівні психологічного здоров’я:

1) креативний (високий);

2) адаптивний (середній);

3) дезадаптивний (низький).

Якщо ми говоримо про дітей дошкільного віку, основними показниками сформованості психологічного здоров’я є процес адаптації після вступу до ЗДО, рівень розвитку комунікативних навичок, рівень позитивної мотивації до соціально важливої для даного віку діяльності, відсутність відхилень у поведінці.

Дитина може бути здоровою тільки за наявності всіх компонентів здоров’я. Досягти ж цього можна шляхом виховання у неї відповідної культури — культури здорового способу життя, а формування цієї культури починається з дитинства

Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам"ять, мовлення, мислення. Не обов"язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.

Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.

Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.

Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.

Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою.

                                                        Утримай сірники.

Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями.

Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменними. І, нарешті, п"ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залишиться.

                                                       Сірникова картина.

Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім"я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?

Візьміть сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.

                                                    Сірникові коробки.

Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

                                                  Де мій гудзичок?

Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящички в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам"ять та увагу дити

                                                 Ложки, чашки, миски, сковорідки.

Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!

                                           Тісто

Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо. Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.

Крупи, сіль, кава, макарони

Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.

Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, гудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно.