Українці будьмо сильними. Паніка, стрес та тривога не зіграють нам користь. Перед тим як приймати будь-які рішення з приводу що робити далі та спілкування з родичами та близькими, поверніть собі емоційну рівновагу та психологічний тонус.  

Сьогодні наші діти майже по всій Україні прокинулися від гучних вибухів. Вони пішли не до школи, як це мало би бути цього жовтневого понеділка. А у бомбосховища і підвали.

Підтримати дитину і допомогти їй впоратися зі страхом допоможуть поради дитячої й сімейної психологині Світлана Ройз. Вона, зокрема, радить діяти за таким алгоритмом:

Нормалізація

Дорослий фіксує і пояснює ситуацію:

“Я бачу, що ти боїшся. Цей звук справді лякає, але він означає, що наші ЗСУ зафіксували загрозу і зараз її знешкоджують. Про нашу безпеку дбають – тож і нам треба подбати про себе і йти в укриття”.

Підтримка

Дорослий сигналізує дитині про підтримку й пропонує дію:

“Я з тобою і буду з тобою весь час. Хочеш, я візьму тебе на руки, а ти візьмеш свою іграшку (воду, домашнього улюбленця)?”

Завершення

Дорослий акцентує, що загроза минула, і відзначає силу дитини:

“Все минулося. Ми в безпеці. Спасибі, ти був (була) таким сміливим, міцним. Ми чули так багато гучних звуків (їх можна назвати), але ми впорались”.

Можна пограти в терапевтичну «гру»: розтерти вуха і уявити, що з них «висипається» в долоню чи на землю все, що їм заважає. Можна уявити себе собакою, який щойно вийшов з води і струшує з себе всю воду.

Далі «будуємо» місток до наступних дій: для цього запитуємо дитину про те, що будемо робити далі, коли вийдемо з укриття.

Додаткові прийоми, як зняти напругу і страх у дитини

Детальніше про те, як допомогти дитині не боятися сирени й гучних вибухів,

читайте на сайті МОЗ за посиланням: https://bit.ly/3TrKpbR

Три основних оперативних правила надання першої психологічної допомоги – дивитися, слухати і направляти. Ці правила допомагають оцінити кризову ситуацію, забезпечити власну безпеку на місці події, знайти підхід до переміщеного населення, зрозуміти його потреби і спрямувати туди, де можна отримати практичну допомогу та інформацію.

1. ДИВИТИСЯ: необхідно перевіряти умоВи безпеки, з’ясовувати, чи є навколо люди, які дійсно потребують задоволення основних життєвих потреб; перевірити, чи є навколо люди в стані важкого дистресу.
2. СЛУХАТИ: необхідно звертатися до людей, які можуть потребувати підтримки; з’ясовувати, у чому саме вони мають потребу і що їх турбує; вислухати їх і намагатися заспокоїти.
3. НАПРАВЛЯТИ: люди, що пережили травмуючу подію, нерідко відчувають себе незахищеними, відрізаними від світу або безпорадними. Їх повсякденне життя руйнується, вони більше не отримують звичної підтримки або раптово опиняються в стресових умовах. Направити людей туди, де їм нададуть практичну допомогу, - одна з основних цілей ППД. ППД – найчастіше одноразове втручання, і Ви можете знаходитися поряд з людиною лише короткий час. Для подальшого відновлення слід спонукати людей застосувати власні вміння справлятися з життєвою ситуацією. Допоможіть людям надати раду собі самостійно і відновити контроль над ситуацією.

Повернення до себе:

 Обмальовуємо долоньки фарбами, плескаємо.

 «Привіт, пальчику, як ти живеш?»

 Обіймаємо себе руками.

Заземлення, почуття опори:

 Вирощуємо «великі ноги».

 Залишаємо відбитки, малюнки стопами і долоньками на піску.

 Малюємо дерева, квіти, кущі – усе з великими і міцними коренями.

 Тремося носами, плечима, ліктями.

 Тупотимо ніжками сильно, як бегемотики, які проганяють хижаків.

Повертаємо відчуття контролю:

 Дати в руки те, що можна пом’яти (пластилін, глину, тісто).

 Пограти з конструктором.

 Ліпимо тварину, якої в природі не існує.

 Ліпимо маску і кривляємося.

 Нехай у дитини буде хтось, хто ще менше від неї – улюблена іграшка, лялька, цуценя: хтось, про кого вона дбатиме.

Гра «Ти де?» – «Я тут!». Створити «сейф», куди малюк зможе заховати свої страхи у формі зім’ятих папірців, шишок, клаптиків, малюнків. Гра «Тортик» (Піца). Ця тілесна вправа «заземляє». Важливо, щоб кожна дитина отримала свою частку уваги. Отже, вибираємо, з кого робити «тортик» чи «піцу». Потім шарами різної інтенсивності на підлітка «накладається» цукор, борошно, салямі, сир та все решта. Це чудова вправа на зняття м’язових затисків. Гра «Рукостискання». Діти вітаються за руку, при цьому не відпускаючи її при стисканні, поки не знайдеться нова людина для стискання іншої руки. Гра «На щастя – На жаль». Ця класна вправа дає уявлення про те, що вихід зі складної ситуації завжди є. Грають по черзі. Перед підлітком і його друзями озвучується складна ситуація. Наприклад: «В Україні почалася війна». Хтось інший продовжує: «Але, на щастя, вся моя родина ціла». Черга переходить до іншого: «Але, на жаль, мої друзі в іншому місті вимушені три доби поспіль ночувати в бомбосховищі». І далі по колу: «Але, на щастя, українці об’єдналися, як ніколи за часів незалежності». Тобто всі учасники продовжать і закінчать цю ситуацію. Важливо, щоб діти зрозуміли: будь-яка ситуація надзвичайно багатогранна. Зробіть «Ловця снів» з паличок і кольорових ниток як павутинку. Можна повісити біля місця, де дитина спить, щоб той «ловив» погані сни і не пускав їх до малюка.

Шукаємо ресурси для подолання страхів – ліпимо, малюємо, клеїмо янгола-захисника. Робимо «Штаб». Навіть якщо ви в бомбосховищі, можна зробити «бункер у бункері» – тільки для дітей. У цьому укритті діти ховаються, розповідають один одному секретики, граються з ліхтариками. А можна там заховатись і цілій родині, обійматись, мріяти. Малювання – одна з найкорисніших практик. Яке воно, антистресмалювання?

 Малюйте будиночок – на відчуття меж, на безпеку, майбутнє.

 Групові малюнки – відчуття спільності.

 Можна намалювати страхи і спалити малюнок (якщо ви у відносній безпеці вдома чи маєте змогу прогулятись у теплу погоду на вулиці).

 Можна малювати ватними паличками, краплями, пластиліном.

 Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді й на тканині